Село Боровиця лежить на березі Кременчуцького водосховища, за 28 км на північний захід від районного центру — м. Чигирин. Населення — 1561 житель.

На його території виявлено поселення епохи бронзи та скіфської пори.

Перші відомості про Боровицю належать до початку XVII ст. В документах вона іменується містечком. Як слобода засноване 1613 року на королівських землях Черкаського староства.

Містечко відігравало помітну роль у визвольній боротьбі. Разом з козаками вони брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях 30-х років XVII сторіччя.

Населення містечка активно включилося у повстанські та визвольні війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Про це людям нагадують Павлюків канал за селом, Павлюкова могила біля рибартілі і рештки козацьких укріплень, споруджених під керівництвом гетьмана.

Боровиця, як і більшість сіл Чигиринщини входила до Холодноярської Республіки, яка не визнавала комуністичних та імперіалістичних ідей радянської Росії.

З 1922 року по 1929 рік Боровиця стала райцентром новоутвореного Боровицького району. До Боровицького району входило ряд сіл побережжя Дніпра, зокрема: Шабельники, Топилівка, Мудрівка, Сагунівка, Трушівці та Худоліївка.

1909 року в Боровиці відкрито фельдшерський пункт, а згодом і медичну амбулаторію. Боровицький лікувальний центр обслуговував шість сіл із 20-тисячним населенням.

Початкова парафіяльна школа, відкрита 1842 року, тулилася в найманому приміщенні.

Восени 1927 року на зборах кутка 26 сімей згуртувалися в ТСОЗ «Комунар». Майже водночас на другому кутку незаможники організували другий ТСОЗ — «Більшовик».

На базі ТСОЗів восени 1929 року виросли дві сільськогосподарські артілі — «Нове життя», в якій розвивалося громадське садівництво та рослинництво і «Більшовик», в якій набрало великого розвитку громадське тваринництво, птахівництво і бджільництво, які у 1951 році злилися в колгосп «Дружба».

У той же час (1930 рік) місцеві рибалки та рибалки навколишніх наддніпрянських сіл організували рибартіль.

1931 року при Медведівській МТС почали роботу курси трактористів та спеціалістів сільського господарства. «Крицеві коні», як тоді любовно називали трактори, вабили до себе молодь.

В 1959 році, в зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС, Боровицю перенесено. Спеціальна урядова комісія, до складу якої входили архітектори, будівельники, а також представники відповідних обласних, районних і сільських організацій, обрали місце для розташування нового села за два кілометри на південний захід від старої Боровиці. Спеціалісти по забудуванню населених пунктів нарізали вулиці, визначили розташування громадських будівель та дворів колгоспників. На новому місці виросло сучасне село з чепурними будиночками під шифером, без солом’яних стріх і дерези, без розкиданих поміж плесами боліт розрізнених кутків, без очеретяних і лозових тинів та перевулків, якими споконвіків сполучалося старе село.

Нова Боровиця має прямі вулиці, радіотрансляцію, водогін, добротні цегляні будинки громадських установ та культурно-освітніх закладів. У 2008 році ввели в експлуатацію міжселищний газопровід.

Уродженцями Боровиці є Герой Соціалістичної Праці К. О. Цибенко, Г.К. Міхнеко, брати підполковники Кокіни Микола та Володимир; І. І. Шевченко — доктор історичних наук, професор Київського Держуніверситету; М. С. Шульга — селекціонер, кандидат сільськогосподарських наук, завідувач відділення селекції зернобобових культур Уладово-Люменецької дослідної; В.Г. Середенко – викладач московської військової академії полковник; а також письменник Віталій Чигирин – автор роману «Квітень», повістей «Не вмирайте, діду», «Повість про хорошу дівчину» та цілого ряду оповідань та віршів.

Історична довідка про село Топилівка Чигиринського району: