Сагунівська територіальна громада — офіційний сайт
У 2018 році утворено Сагунівську об’єднану територіальну громаду
До складу громади увійшли: Сагунівська сільська рада Черкаського району /село Сагунівка/ Боровицька сільська рада Чигиринського району /село Боровиця/ Топилівська сільська рада Чигиринського району/село Топилівка/.
Постановою Центральної виборчої комісії від 12 жовтня 2018 року №156 призначено вибори депутатів та сільського голови Сагунівської об’єднаної територіальної громади.
23 грудня 2018 року відбулися вибори сільського голови та депутатів сільської ради у Сагунівській об’єднаній територіальній громаді. Сільським головою обрано Бодяненко Ірину Іванівну.
Вибори старост ще не відбулися. Виконують обов’язки старост у селі Боровиця Малиношевський Олександр Іванович, у селі Топилівка — Зубаченко Валентина Василівна.
Icторичнi вiдомостi
Сагунівська сільська об’єднана територіальна громада
ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ:
Створена : 23 грудня 2018 року (Постанова ЦВК)
Кількість рад, що об’єдналися: 3
Площа об’єднаної територіальної громади: 185.48 км 2
Чисельність населення громади: 5369
коатуу: 7124985500
Центр громади — село Сагунівка
СКЛАД ГРОМАДИ:
Сагунівська сільська рада
- село Сагунівка
Боровицька сільська рада
- село Боровиця
Топилівська сільська рада
- село Топилівка
Історична довідка про с. Боровиця
Село Боровиця лежить на березі Кременчуцького водосховища, за 28 км на північний захід від районного центру — м. Чигирин. Населення — 1561 житель.
На його території виявлено поселення епохи бронзи та скіфської пори.
Перші відомості про Боровицю належать до початку XVII ст. В документах вона іменується містечком. Як слобода засноване 1613 року на королівських землях Черкаського староства.
Містечко відігравало помітну роль у визвольній боротьбі. Разом з козаками вони брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях 30-х років XVII сторіччя.
Населення містечка активно включилося у повстанські та визвольні війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення. Про це людям нагадують Павлюків канал за селом, Павлюкова могила біля рибартілі і рештки козацьких укріплень, споруджених під керівництвом гетьмана.
Боровиця, як і більшість сіл Чигиринщини входила до Холодноярської Республіки, яка не визнавала комуністичних та імперіалістичних ідей радянської Росії.
З 1922 року по 1929 рік Боровиця стала райцентром новоутвореного Боровицького району. До Боровицького району входило ряд сіл побережжя Дніпра, зокрема: Шабельники, Топилівка, Мудрівка, Сагунівка, Трушівці та Худоліївка.
1909 року в Боровиці відкрито фельдшерський пункт, а згодом і медичну амбулаторію. Боровицький лікувальний центр обслуговував шість сіл із 20-тисячним населенням.
Початкова парафіяльна школа, відкрита 1842 року, тулилася в найманому приміщенні.
Восени 1927 року на зборах кутка 26 сімей згуртувалися в ТСОЗ «Комунар». Майже водночас на другому кутку незаможники організували другий ТСОЗ — «Більшовик».
На базі ТСОЗів восени 1929 року виросли дві сільськогосподарські артілі — «Нове життя», в якій розвивалося громадське садівництво та рослинництво і «Більшовик», в якій набрало великого розвитку громадське тваринництво, птахівництво і бджільництво, які у 1951 році злилися в колгосп «Дружба».
У той же час (1930 рік) місцеві рибалки та рибалки навколишніх наддніпрянських сіл організували рибартіль.
1931 року при Медведівській МТС почали роботу курси трактористів та спеціалістів сільського господарства. «Крицеві коні», як тоді любовно називали трактори, вабили до себе молодь.
В 1959 році, в зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС, Боровицю перенесено. Спеціальна урядова комісія, до складу якої входили архітектори, будівельники, а також представники відповідних обласних, районних і сільських організацій, обрали місце для розташування нового села за два кілометри на південний захід від старої Боровиці. Спеціалісти по забудуванню населених пунктів нарізали вулиці, визначили розташування громадських будівель та дворів колгоспників. На новому місці виросло сучасне село з чепурними будиночками під шифером, без солом’яних стріх і дерези, без розкиданих поміж плесами боліт розрізнених кутків, без очеретяних і лозових тинів та перевулків, якими споконвіків сполучалося старе село.
Нова Боровиця має прямі вулиці, радіотрансляцію, водогін, добротні цегляні будинки громадських установ та культурно-освітніх закладів. У 2008 році ввели в експлуатацію міжселищний газопровід.
Уродженцями Боровиці є Герой Соціалістичної Праці К. О. Цибенко, Г.К. Міхнеко, брати підполковники Кокіни Микола та Володимир; І. І. Шевченко — доктор історичних наук, професор Київського Держуніверситету; М. С. Шульга — селекціонер, кандидат сільськогосподарських наук, завідувач відділення селекції зернобобових культур Уладово-Люменецької дослідної; В.Г. Середенко – викладач московської військової академії полковник; а також письменник Віталій Чигирин – автор роману «Квітень», повістей «Не вмирайте, діду», «Повість про хорошу дівчину» та цілого ряду оповідань та віршів.
Історична довідка про с. Сагунівка
Сагунівка — село в Україні, в Черкаському районі Черкаської області.
День села — 20 серпня.
Перша згадка про Сагунівку та Ломовате (лат. Lomowety bjrek) [5] (пол. Lomowety borek) [6] припадає на 20-30-ті pp. XVII ст. Села зазначені на карті французького інженера Гійома Левассера де Боплана.
Археологічні розкопки свідчать, що перші поселенці Сагунівки та Ломоватого жили тут ще у III — на початку IV ст. н.е. Ранньочерняхівські поселення на цій території, виявлені у 1955 p., та знайдені два поховання, свідчать про існування тут поселень і городищ періоду Київської Русі.
Черкаський район багатий на археологічні знахідки козацької доби. Тут виявлено 47 козацьких могил. Найвідоміші з них розташовувались неподалік с. Ломовате. У придніпровських плавнях біля села було велике озеро, яке називалося «Козацьким». За переказами, що дійшли до наших днів, у ньому було потоплено шляхтою багато козаків і повстанців.
У 1686 р. Росія і Польща підписали Вічний мир, за яким південна Київщина з вузькою смугою вздовж: правого берега Дніпра — Правобережна Наддніпрянщина, куди входили і села Сагунівка та Ломовате. ставали нейтральною зоною. Проте вже під кінець XVII ст. тут знову відновився феодальний та національний гніт. Правобережні землі України протягом всього XVII ст. все ще залишалися під гнітом шляхетської Польщі.
Понад 25 років колгосп очолював Іван Якович Ляшко, за його керівництва господарство стало одним з провідних як в районі, так і в області. Змінилося і обличчя села: прокладено дороги з твердим покриттям, збудовані лікарня, Будинок культури, мережа магазинів. Село газифіковано. У 1996 р. проведено реформування колгоспу «Заповіт Леніна» в КСП «Ломовате». 5 січня 2000 р. відбулося реформування КСП в СТОВ «Ломовате»[13]. Важливою частиною економіки є сфера обслуговування населення. У Сагунівці працюють магазини, заклади громадського харчування, АЗС, СТО автомобілів, швейна майстерня, перукарня, аптека, пекарня. Населення обслуговує лікарня. Із закладів освіти є дитячий садок і дві школи (середня і неповна середня) Працює, очолюваний О.Г. Мосійчук Будинок культури, а при ньому Музей історії села і бібліотека.
Розташоване на березі Кременчуцького водосховища за 30 км на південний схід від м. Черкаси.
Площа територіальних меж сільської ради — 3165 га, села – 546,6 га.
Кількість населення — 3350 осіб, дворів — 1570.
Історична довідка про село Топилівка Чигиринського району:
Село Топилівка розташоване за 35 км від районного центру — міста Чигирин. На півдні сусідить з селом Боровиця, на заході з селом Худоліївка Чигиринського району та з селом Сагунівка Черкаського району на півночі. Зі сходу омивається водами Кременчуцького водосховища.
Вперше згадується в історичних документах XVIII ст.
Сучасне село утворене у 1959 році з населених пунктів Топилівки і Мудрівки, які переселені з території, що була затоплена Кременчуцьким водосховищем.
Неподалік колишньої Мудрівки відкрито рештки поселення бронзової доби та поселення черняхівської культури.
Після колективізації (1929 — 1931 років) на території села створено колгосп ім. ВКП(б). За часів радянської влади в селі працював колгосп «Зоря».
Уродженка с. Топилівки П. Г. Гудзенко за вирощування високих урожаїв цукрових буряків в 1946 році удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. У 1947 та 1949 рр. вона нагороджена ще двома орденами Леніна.
